Передплати газету "Братство"!
Наш індекс 09773
|
31.10.2005 | Сестра Надія
Боротися до перемоги
Раніше не розуміла, чому суди називають смішними. Що там смішного? Проте, судове засідання, яке відбулося сьогодні, все прояснило. Циркова вистава. Не більше. Тільки граються не м’ячами та кільцями, а людськими долями.
Засідання призначене на 14:00. Приходимо на півгодини раніше. При наближенні першої групи, всього в кілька чоловік, менти шепочуться: о, БРАТСТВО. Вже пізнають в обличчя. Підходить основний актив. Посмішки сповзають з ментівських мордашек. Розгортаємо прапори, хоругви, пробуємо прорватися в будівлю суду. Пускають лише осіб з посвідченнями „преса”. Охорона відмовляється показувати свої посвідчення. Піднімаємо ґвалт. Усе знімається на нашу камеру та камеру „5 каналу”. До речі – єдині, хто відгукнувся на наше запрошення.
Частина проривається всередину. Нас заводять до однієї зали, потім кажуть, що засідання відбуватиметься в іншій. Відео та фотозйомка заборонена. Провідник мило бесідує з прокурором та слідчим. Дивуюсь, як у нього вистачає терпіння. Ті так само мило посміхаються, вислуховуючи про муки пекла та інші радощі, котрі на них чекають. З вулиці чутно проповіді баби Люби та скандування "Свободу політв’язням!".
Заводять Вальтера. Зарослий, худий, блідий. Побачивши нас, посміхається та підморгує. Ми підбадьорливо посміхаємось у відповідь. Заходить суддя.
Ну його до дідька, щоб нас судили такими судами. Прокурор щось бурмотить, інспектор підгавкує, бідну жінку (суддю) тіпає, вона зривається на крик. Якщо колись мені „світитиме” ув’язнення, саджайте без суду. Це непристойно – відбувати такі засідання. Прокурор попросив видалити Корчинського з зали. (Бачте, може відбутися витік інформації.) В суду вистачило глузду не вдовольняти прохання прокурора.
Суд пішов на нараду. Тобто, одна дамочка пішла радитись сама з собою. Розмовляти з Вальтером не давали, тому ми розмовляли з конвоєм та ментами. Загрузили їх донесхочу. Порадившись сам із собою, суд продовжив термін ув’язнення до 31.12.05.
Дружно вивалюємось на вулицю, щоб привітати Вальтера, коли його вивозитимуть. Довгенько стоїмо перед виїздом. Ворота погнуті, мабуть, колись лупили тараном. Коли визволяли своїх. Раптом телефонують – суд над Санею Башаріним замість завтра почали зараз. Адвокат ледве встигає на засідання. Мабуть злякалися, що ми назавтра щось утнемо. До зали ми зайти вже не змогли, буянили надворі. Дехто чергував під дверима зали. Дали „стандартні” два місяці. Кажуть, виглядав він страшно: синці під очима, худий, змарнілий.
Машину, що вивозила хлопців, ми таки затримали. Узявшись за руки, оточили колом. „Беркути” стягують нас із дороги. Так багато спецназу на кілька десятків братчиків – теж стандарт. Мабуть, ми єдині, хто дійсно загрожує державі.
Хлопці ще 2 місяці паритимуться в СІЗО. У Лебедя 2 листопада день народження. Плануємо прийти під той бісівський заклад привітати. Де б не були наші, що б не сталося, вони повинні знати: БРАТСТВО СВОЇХ НЕ ЛИШАЄ. Боротися – до переможного кінця.
|
|
Форум
Це і воно
Філософія смути
