БРАТСТВО - Д. Корчинський
index.php?newlang=ru index.php?newlang=ua english


Зробити стартовою
Додати в обране
Написати листа
Геть демократію! Хай живе свобода!
 БРАТСТВО
 СВIТ
 ЗВ’ЯЗОК
 МАТЕРIАЛИ


 Сторінки наших авторів 
BRATSTVO
D.Korchinskiy
Відеоблоґ Д.К.
Alex BORGEZE
 AttiLa
 Chaplygin-s
 Linux
 Lisichka_ua
LorkinZ
Mamka777
Mokluk
Nebratan
Sindikat 777
Vintovkin


 Пошук 
 В допомогу платникам єдиного податку 
 МПР 
 БРАТСТВО-ПРОДАКШН 
 Книги Д. Корчинського 



Це і воно

Война в толпе

Філософія смути






РУССКИЙ ВОРОНЕЖ - НАЦИОНАЛ-ПАТРИОТИЧЕСКИЙ ВОРОНЕЖСКИЙ ПОРТАЛ





Объединенная Православная Молодежь

Свободная Одесса

ТРК «Круг»


Олександр Муратов -
"Четвертий вимір"



Олесь Вахній -
"Від дзвоника до дзвоника"



П’єса "Упиряки,
або Мудаки при владі."



Дневник Нео


Шрифт для листівок


Даешь русский без правок!



 Архів 
«« Грудень 2019 »»
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
      1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31
 Наша кнопка 
БРАТСТВО - Д. Корчинський
код кнопки

Банери БРАТСТВА

Стара версія сайту

БРАТСТВО - Стрічка - ukr
БРАТСТВО - Лента - rus
 Пошук 
 Наші спонсори 

СБУ

ФСБ

MOSSAD

 

 

 


2003-2008, БРАТСТВО
Думки авторів ніколи не поділяються редакцією.
Передрук матерiалiв заохочується з посиланням на
http://bratstvo.info
 
Drang nach westen

Конфіденційність виходу нашої групи (Wlodek (Влодек), Andrzej (Анжей), Romus (Ромусь)) було забезпечено тією метушнею та абсолютною невизначеністю, що панувала в штабі. Без зайвих прощань вирушили в дорогу. Доїхали потягом до вузлової станції поблизу кордону, і надалі - автобусом до якогось прикордонного райцентру (недбалість моїх виразів зовсім не означає, що ми не звернули уваги на їхні назви). З’ясували, що транспорт буде дуже пізно, і в усякому випадку пішки ми дійдемо швидше, ніж доїде той бус. За три години по шосе ми пройшли 12 км. Перед нами з'явилася прикордонна інфраструктура пункту перетину.

Коли проходили через відстійник каміонів, хтось "стуконув" "зеленим кашкетам". На виході з авто заправки до нас підскочив "уазик". В ньому приїхав собака з прикордонниками. Він промурчав по-котячому і з переднього сидіння встав худенький прапор з характерним сивушним "вихлопом". Прапор таки виявився дійсно техніком. Оскільки прапор і солдати не вміли читати, а собака - говорити, нас повезли на КПП, бо там був "цілий" лейтенант. Він закінчив академію і був письменний. Виявилось, що з документами у нас гаразд. "А чому пішки?" - питають. "Бо грошей шкода. Ми скупі" - відповідаємо. Відповідь була цілком зрозуміла й навіть рідна.

Уже не вивозячи нас за простір КПП, "зелені" хлопці підсадили нас до "Пасату" з двома баригами. Дізнавшись, що ми працюємо на столичну пресу, вони вирішили за допомогою наших посвідчень проїхати позачергово. Що на початку майже вдалося. Але в кінці польський капітан-прикордонник засумнівався в доцільності допуску до Варшави на антиглобалістський форум аж трьох українських журналістів. Він прикликав на допомогу митника. Але митник, переглянувши наші речі, не знайшов нічого перед осудного. Взагалі, ходила чутка, нібито польські митники були невдоволені вступом Польщі до Євросоюзу й збиралися страйкувати.

Шмон авто теж нічого не дав, бо "круті" волиняки були при "баблі" і їхали до Польщі попити пива. Вони засвітили свої "преси" ляхам, ми теж пошаруділи своїм дріб'язком. Тоді капітан викликав товариша в цивільному, у котрому по очах безпомилково вгадувався польський "кегебешник". Він передивився наші паспорти та журналістські посвідчення, про щось пошепотівся з капітаном. Нам таки дозволили сісти до авто, і капітан щось наказав іншому ляхові, дещо детально. Той почав перевіряти технічний стан авто. Все було вже "чікі - пікі". Але на біду кузов виявився типу універсал, і на задньому склі був двірник. А він не працював. І моторчика навіть не було! Зраділий лях повернув нас назад, лагодити. Що було в принципі неможливо. Отож, розсипавшись по одному, просилися просто на мосту до транспорту і переходили кордон до пізньої ночі. Ось такий був перший урок так званої "нової європейської демократії" по - польські. Для українців.

Відразу і наперед можу сказати, що польська "glina"("мусорня") демократичними забобонами не страждає, а по відношенню до українців - тим паче. Зі спілкування з волиняками я довідався, що про застреленого пшецькою "гліною" хлопця не забувають. І будуть їм довго пам'ятати.

Отож, вночі під дощем ми пішки посунули до залізничної платформи, потім повернулись на шосе, потім знову до залізниці. Врешті-решт в час ночі вирушили на "Київ - Варшава" до польської столиці.

Вранці вийшли на головному вокзалі.

Ми дуже швидко освоїлися у Варшаві. Демократія починається з поліції. Особливо в Європі. Тому "гліни" було "намите" з усієї Речі Посполитої. Часто-густо питали мусора, як пройти на таку - то вулицю, а він вибачається: "Я не місцевий. Привезли сюди, поставили, я і стою".

Коли ми йшли з того інфоцентру до ночівлі, відразу по виході нас обшукали їхні омоновці. Щоправда, безрезультатно. Старшому я нахабним жестом тицьнув в пику разом із паспортом журналістське посвідчення й почав вимагати прізвище командира підрозділу і його самого. Той відмовився, назвавши лише підрозділ, вочевидь вигаданий : "Четверта компанія (рота по-нашому)". Були ці скоти вгодовані й мордаті, як і наші. І всюди їх було, як сарани. Також по всьому місту було навалом БТРів та всіляких поліцейських напівброньовиків, водометів, воронків, тощо. Усе це десь на дві тисячі геїв, лесбіянок, інших всіляких блазнів. Справжніх антиглобалістів, анархістів, зелених, інших протестних груп серед цієї кількості налічувалось ледве півтисячі чоловік.

Ми дали пару-трійку інтерв'ю якимсь польським каналам, репрезентуючи БРАТСТВО і прапор. Як не дивно, і тут знайшлись люди, що ідентифікували нас, (як і москалі з РТР на Тузлі), "новими хрестоносцями".

Наступного дня ми, за програмою, спробували відвідати альтернативний економічний форум. Але за браком часу і грошей не дійшли. І слава Богу. Повернулися до інфоцентру, де мав проходити "мітинг" (по-їхньому, це такий "мєждусобойчик" у вузькому колі) на тему "off Borders" ("Без кордонів"). Це знову був туснячок чоловік на сімнадцять, переважно журналістів та "правозахисників". Наших сподівань про інформацію та контакти ця зустріч теж не виправдала. Все це геть м'якотіла публіка. Насправді серйозних дій проти існуючою порядку речей вони навіть не в стані застосувати. Але все ж ми довідались у однієї москвички, що треба виходити на поляків, які перевозять через кордон. Ціни там не "безпредєльні" , але все ж значно перевищують наш загальний ресурс. З "чорнопиких" беруть по 150-300$, перевозять у закритих вантажних фургончиках і вивозять за 40- кілометрову зону посиленого контролю. А так на місцях скупчення "автостопників" поліція в першу чергу перевіряє аусвайси. Тож я зробив із цього свої оперативні висновки з приводу вибору маршруту та тактики його проходження.

Ми вирішили розділитися. Ромусь пішов північним шляхом, Анжей - центральним, а я - південним.

Але обставини склались так, що нам з Анжеєм випало іти удвох до кінця. Доїхали ми до одного польського міста, звідки починалась до самого кордону смуга лісів. Щоправда, також і річок, і ставків, і озер, і боліт. Весь цей простір треба було приховано подолати. Що й говорити. За весь час маршу ми жодного разу не розводили вогню. Поляки в лісах вогнищ не палять, тому щонайменший дим міг бути ними сприйнятий за початок пожежі. Лише декілька разів ми на сухому спирті гріли чай у котелку. Мівіну розводили холодною водою. Виручав овес. Ми його жували всуху разом зі згущенкою та шоколадом. І жодних ягід та грибів весною ще немає. Так що розраховувати на підніжний корм не приходиться. Окрім того, треба враховувати постійні дощі. Як удень, так і вночі. Для прихованості пересування рухатись треба вночі. Відпочивати вдень. Але вночі посиленої уваги вимагає орієнтування на місцевості. Потрібні відповідні навички і знання.

Господь допоміг нам знайти брід. Форсували ми там, де найбільша глибина була лише до пояса. Протягом усієї ночі ми заглиблювалися на територію Німеччини. Зважаючи на дощ і глуху ніч, ми "валили" узбіччям обраних за мапою другорядних автошляхів. Не припинили ми маршу і вдень. Бо ховатись уже не було ані часу, ані сил, ані можливості. Таким чином, ми дісталися німецького містечка з маленьким вокзальчиком, подолавши за півтори доби трохи більше півсотні кілометрів. Вже було сьоме травня, і треба було поспішати.

"Електричкою" ми дістались до Берліну, звідки, за порадою рейхсляйтера, вирішили до самого фінішу їхати автобусом. Згідно інформації, рейси ці не повинні були перевірятись - прикордонниками й поліцією.

Що характерно, завжди приходиться більшість робочого часу витрачати на пошуки об'єкта призначення…

Отож, Бус Хауптбанхофф Централе ми знайшли лише за годину до відправлення. Почали "реєструватися" на рейс, котрий належав туристичній компанії "Гулівер". До речі, квитки нам продавала касирка, котра виявилась українкою. Спочатку вона розмовляла з нами російською. Але почувши, що між собою ми перемовляємось українською, і собі заговорила до нас по-нашому.

Ми сіли в крісла і автобус рушив. Дуже скоро стемніло, і ми, вкрай знесилені, вирубились. Десь о годині третій ночі ми прокинулись від об'яви: "Паспортний контроль. Приготувати паспорти"...

"Картина Рєпіна - "Приплыли", - подумав я. Рипатись було зайве. По коротким реплікам поміж двома поліцаями у ненімецькій формі я визначив, що це голанці. Дійшла черга до нас. Поліцаї відразу запитали, чому немає "неген фиса", і як ми сюди потрапили. Ми відпрацьовано почали "ліпити горбатого" нашою дуже ломаною англійською, що мовляв, з 1 травня Польща в "Шенгені", і польська віза канає. Вони відповіли, що не "канає", і чемно так запросили нас "проканати" на вихід з речами. На вулиці було холодно, і зуб на зуб не попадав. Ніякого блок-посту, КПП (і т.п.) не було. Наш автобус було зупинено на другорядному шосе. Попереду метрах у ста було перехрестя з якимось автобаном. Обабіч шосе стояв поліцайський "Пежо-406". Вочевидь, це був вибірковий, "плаваючий" контроль.

Можливо, голанці полювали саме на автобус "Гуліверу", бо старший голландець говорив німцю, що був старшим екіпажу: "О, знову "Гулівер"!" І погрожував пальчиком. Негру, виведеному разом з нами, пощастило все ж довести, що він їде законно, і його відпустили до автобусу. Але нігер пред’явив купу документів і бігло, навіть живо і з емоційними оборотами, з гумором теревенів англійською. Нам же лишалося шкандибати до "пежо" (ноги розпухли так, що я наприклад, перевалювався, як пінгвін).

Десь з півгодини шаленої гонки по порожньому нічному шосе (десь під 150 км), і ми виповзаємо на німецькому боці біля будинку "Бундесгренцшутц". Там нас завели до коридору і вчинили дещо недбалий зовнішній огляд кишень та одягу. До торб не лазили.

Потім складали протоколи. Усе-таки нас впустили до "вестибюлю", де ми відразу закуняли на лавці. Час від часу приходив німецький капітан (виду, до речі, не зовсім військового, так, вчитель, котрого одягли у форму) і ввічливо уточнював деякі подробиці. Ми грали репризу, що Анжей трохи розмовляє, а я мовчу, бо тупий. Хоч мені досить зрозуміло, про що там німці між собою "базарять". Але не ясно, чи варто показувати свою обізнаність. Через хвилин сорок нас відвели до кімнати з однім столом та двома стільцями, де німці натягли гумові медичні рукавички і зробили спробу обшукати мою сумку. З неї "шмонило" мокрими смердючими штримплями. На цю операцію призначили самого молодого серед своїх, котрого знайшли. Інший повинен був зробити мені особистий обшук. Він наказав мені роздягтися до пояса, що я і зробив, блаженно почухавши натерте поясом пузо. Німець відсахнувся. Я був розстібнув штани, але він заволав : "Найн! Найн!". Пересвідчившись, що на ліктях в мене немає слідів уколів, а під одягом - пакованів з героїном, він попрохав ("bitte!") мене вдітися.

Андрюху так само обшукав у іншій кімнаті. Йому поталанило менше, бо вилучили ніж у чохлі та гнучку пилку. Потім другий капітан бігав з цією пилкою до нас і кричав, що не вірить, що ми кореспонденти. Буцімто кореспондентів з таким знаряддям не буває. З нас зняли "піаніно" і сфотографували у фас, у профіль та навскоси. Нам було байдуже, аби вже врешті дали поспати, хоч сидячи біля столу. Де ми й вирубились на декілька годин. Але сонячне проміння спати довго нам не дало. Ми прокинулись, і обдивлятися. На чистих, кремового кольору стінах були політичні надписи, аж до "фашисти" ("fasisty", "fasismus"), ще всякі сліди надписів. Все це було потім відмите і зафарбоване. Ми вирішили й собі що-небудь написати. Бо все ж День Перемоги. І, до речі, поздоровити "німецько-фашистських товаришів" зі святом перемоги, нагадати їм нацистське минуле і взагалі.

Але для початку Анжей запропонував прочитати вервицю. Що й було зроблено. Але по вервиці (котру ми читали вголос), зійшов німець і запросив нас до кабінету. Було десь близько десятої ранку по Берліну. В кабінеті, крім товстенького капітанчика в окулярах і кругломордої фрау років десь тридцяти. Вона виявилась колишньою нашою, і досить нормально перекладала.

До речі, поки нас вели, ми побачили в "накопітєлє" десь осіб із п'ять ісламської національності. Можливо, це спричинило ту поблажливість, з якою до нас відносився капітан. Я відчув інтуїтивно, що спілкування буде протікати в позитивному для нас руслі, і вирішив не критись зі своїми благенькими знаннями німецької та англійської, а також колишньою службою в ГСВГ. І вгадав я вірно. Ми відмазалися від пилки. Мені через перекладачку вдалось пояснити, що справжня гарота робиться з гітарної струни (рояльної теж), або з шолкового чи капронового шнура. Анжей пояснив, що в нас цей предмет, як і ніж, продається легально в туристських крамницях. Пообіцяли зробити йому виклик, щоб він на місці пересвідчився.

Консенсус полягав у тому, що вони нам за мінімальну плату оформлюють квиток вихідного дня (вохененде фаркарте) до самого Франкфурта на Одері. А ми зобов'язуємось протягом двох діб самостійно покинути територію рейху. Тоді проти нас не буде порушуватись справа про примусову депортацію, і ми не будемо сидіти у тюрмі від трьох тижнів до трьох місяців. Потім, в Україні, ми зможемо безперешкодно оформити у Києві у консульстві легальну візу до рейху. На тому й порішили.

Поспілкувавшись у загальнопозитивному ключі ще з півгодини, попивши кави зі сливками, ми рушили до прикордонного мікроавтобусу, котрим двоє прикордонників відвезли нас на вокзал містечка Бад Бентхайм. І звідти ми електричками, менш ніж за десять годин, досягли Франкфурту. Там довелося знову шкребтись до потягу "Берлін-Київ", щоб доїхати бодай до Варшави. Це означало чергове попадалово на "бабки". Хто найбільше грабує наших за кордоном - так це співвітчизники, і зокрема, провідники міжнародних потягів. Немає грошей - даремно сподіватиметесь на милосердя.

При вступі до вагону, ми віддали німецькому прикордоннику наші "маршрутні листи", згідно яких той зателефонував у Бад Бентгайм, що ми покинули територію рейху. У паспорти він поставив звичайні печатки про виїзд. Щоправда, у Варшаві ми вийшли з того поїзда, щоб вкластися в залишки кошторису, і поїхали польськими потягами, що й вийшло нам значно дешевше. Перед автопереходом зупинили одного волиняка на мікроавтобусі, і переїхали кордон. Всі печатки нам ставили недбало і ліниво. Було близько вісімнадцятої. І в тих, і в інших закінчувалися зміни. Ми з Андрієм з великим смаком з’їли куплені тут же в бабулі вареники з картоплею, випили чаю, і відчули себе моряками, що ступили на тверду землю.

Далі рейсовим пошарпаним ЛАЗом - до Любомля. З Любомля - брудним, смердючим дизелем до Ковеля. У Ковелі зіткнулися з відсутністю квитків. Врешті-решт, шляхом чергування попід касою до третьої години ночі, ми "підсікли" два верхніх купейних до Києва. У вагоні, розстеливши постіль, ми вирубились на своїх полицях, що колоди.

Коли вийшли в Києві на перон, в мене закружило голову. Як тебе не любити, Києве мій!

Треба частіше робити такі рейди на Європу. Тоді, напевно, і Україну любитимеш трохи більше...

Наразі, досить цікава ідея

 

Брат Шкіпер


Повернутися назад

Допомогти дитині:
 
Артём Сагин – возрождение надежды
НОВИНИ

28.10.2011
Керівник собору Святого Павла в Лондоні підтримав активістів “Захопи лондонську біржу”
28.10.2011
У Китаї протестувальники побилися з поліцією
28.10.2011
Януковича побоялися показувати в прямому ефірі на відкриті "Арени Львів"
28.10.2011
Міська влада Вінниці, на "вічному вогні" поставила лічильник газу
28.10.2011
В України надто великий борг, ризик дефолту підвищився
28.10.2011
Хакери розкрили багато нюансів земельної реформи України
27.10.2011
У Львові страйкують таксисти
27.10.2011
Джон Бейнер: «Перезавантаження» з РФією час згортати
27.10.2011
Путінський "дерев`яний" рубль обвалиться більш ніж наполовину, а міжнародні резерви Росії «обнуляться»
25.10.2011
Хакери Anonymous взяли на себе відповідальність за злам сайтів з дитячим порно
25.10.2011
Турецькі танки перетнули кордон Іраку
25.10.2011
"Жітєлі донбасса" опинилися на межі "фекального потопу"
25.10.2011
РФія готується до захоплення Криму
25.10.2011
Вийшла перша книжка про Голодомор для дітей
25.10.2011
Україні на межі банківського колапсу
25.10.2011
Єврокомісія відмовилася підписувати угоду по газопроводу “Південний потік“
24.10.2011
Російська опозиція провели мітинг у Москві
24.10.2011
На Луганщині "жітєлі Донбасса" знищили пам'ятник Тарасу Шевченку
24.10.2011
Шотландія почала кампанію зі здобуття незалежності
24.10.2011
У Житомирі розмалювали білборди з Януковічем: «Спасибі жителям Донбасу». Фото
Вся стрічка новин
интересные факты

Керівник собору Святого Павла в Лондоні підтримав активістів “Захопи лондонську біржу”
Єрусалимський суд дозволив православним бити іудеїв
На Шахідські операції виходять мусульмани з вищою освітою
Данські мусульмани мають намір ввести в Копенгагені спеціальні зони, контрольовані Шаріатом
Мусульмани зажадали прибрати хрест з прапора Швейцарії
Християни Египту винуватять армію у загибелі єдиновірців
В Ізраїлі безчинствують єврейські вандали
В Єгипті тривають сутички Християн з поліцією
В Сомалі триватимуть атаки
Кожні 5 хвилин у світі вбивають Християнина
Всі факти

Розбити свій комп'ютер!

Постріляти по ворожим американським літакам


Rambler's Top100