БРАТСТВО - Д. Корчинський
index.php?newlang=ru index.php?newlang=ua english


Зробити стартовою
Додати в обране
Написати листа
Геть демократію! Хай живе свобода!
 БРАТСТВО
 СВIТ
 ЗВ’ЯЗОК
 МАТЕРIАЛИ


 Сторінки наших авторів 
BRATSTVO
D.Korchinskiy
Відеоблоґ Д.К.
Alex BORGEZE
 AttiLa
 Chaplygin-s
 Linux
 Lisichka_ua
LorkinZ
Mamka777
Mokluk
Nebratan
Sindikat 777
Vintovkin


 Пошук 
 В допомогу платникам єдиного податку 
 МПР 
 БРАТСТВО-ПРОДАКШН 
 Книги Д. Корчинського 



Це і воно

Война в толпе

Філософія смути






РУССКИЙ ВОРОНЕЖ - НАЦИОНАЛ-ПАТРИОТИЧЕСКИЙ ВОРОНЕЖСКИЙ ПОРТАЛ





Объединенная Православная Молодежь

Свободная Одесса

ТРК «Круг»


Олександр Муратов -
"Четвертий вимір"



Олесь Вахній -
"Від дзвоника до дзвоника"



П’єса "Упиряки,
або Мудаки при владі."



Дневник Нео


Шрифт для листівок


Даешь русский без правок!



 Архів 
«« Серпень 2019 »»
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
   1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
 Наша кнопка 
БРАТСТВО - Д. Корчинський
код кнопки

Банери БРАТСТВА

Стара версія сайту

БРАТСТВО - Стрічка - ukr
БРАТСТВО - Лента - rus
 Пошук 
 Наші спонсори 

СБУ

ФСБ

MOSSAD

 

 

 


2003-2008, БРАТСТВО
Думки авторів ніколи не поділяються редакцією.
Передрук матерiалiв заохочується з посиланням на
http://bratstvo.info
 
Авантюрний похід на Європу

Авантюрний похід на Європу - своєрідний іспит - хто чого вартий. Вся підготовка, від підганяння спорядження до розробки маршрутів лягла на плечі подорожуючих. Задача одна – дійти до Брюсселю, методи її реалізації – особиста справа кожного.

Пропустимо мандри по території України, адже нічого нового для більшості читачів сказати не можна. Перехід кордону також на становить особливих зусиль, адже, хто хоч раз бував у Карпатах, той знає, як легко можна опинитися на території Румунії, Словаччини чи то Польщі, проходячи погано контрольованими гірськими стежками. Хоча ЄС і виділив Польщі кошти на посилення східних кордонів, проте не забезпечив поляків у необхідній кількості завзяттям по їх охороні. Більш того, отримавши сучасну техніку поляки ще більше розслабились.

Опинившись на території Польщі, зважаючи на брак коштів, а також небажання комусь за щось платити, віддав перевагу автостопу як способу найбільш поширеному серед прогресивної частини людства. Порівняно з Україною в нашої сусідки з цим проблем майже немає. Спочатку для зупинки одного авто в мене йшло не менше години, але потім, зрозумівши специфіку руху, час скоротився до десяти-п’ятнадцяти хвилин. Зважаючи на досить сильні транспортні потоки далекобійник не зупинятиме свою багатотонну вантажівку зради якогось попутника. Краще за все голосувати в тих місцях, де водії змушені знижувати швидкість або взагалі стоять: на стоянках, заправках при виїздах з них. Коли хтось зупиняється, то це 90% того, що ти поїдеш. Називаєш найближчий по дорозі населений пункт, потім по дорозі запитуєш у водія кінцеву мету його маршруту і одразу падаєш „на хвіст”. Не відмовляє ніхто. Робочий день водія вантажівки – дев’ять годин, де тільки й бачиш, що дорогу, а спілкування з попутником скорочує довгі години. Водій змушений слухати тільки тебе, тому переконай його стати тобі у нагоді.

У Польщі мовний бар’єр не сильно відчувався. Українська більше споріднена з польською, аніж із російською. Є ключові слова, які відразу розряджали непорозуміння. В подібній ситуації два слова „курва мать” творили більше, аніж якісь словники-розмовники. Після них розмова відразу переходила в іншу, більш дружню площину.

Пробиратися слід дорогами, які сполучають великі міста. Я захотів скоротити шлях і пішов сільськими дорогами. Довелося на своїх двох долати більше тридцяти кілометрів. Автомобілі проїжджали рідко і брати посеред поля пішохода ніхто не поспішав.

Пан Станіслав, перший поляк, який зголосився мене підвезти, виявився порядною людиною і дізнавшись про мету моєї подорожі поставився до неї з розумінням. Навіть був не проти дзвінка з його мобільного в Україну (спробуй проверни це в нас). Провіз через половину Польщі, навіть змінив власний маршрут.

У мене було два варіанти переходу кордону: на товарному потягу та вбрід через річку. Проте у Європі вантажопотоки ідуть в основному автомобільними шляхами, і варіант із потягом відпадав сам по собі. Залишалась річка.

Веселим і дещо легковажним ставленням поляків до життя просякнуті і їхні установи. Річка Ниса, яка слугувала кордоном між Польщею і Німеччиною нічим не відрізнялася від інших внутрішньо-польських річечок. Місцеві поляки в ній ловили рибу, а німці з іншого боку погулювали собак. Фріци, можливо для того, щоб спокусити нелегала на перехід кордону, побудували навіть залізну драбину, щоб легше було виходити на крутий німецький берег. Вибравши найменш глибоке і найвужче місце, шостого травня о 18:00, попередньо скинувши всі зайві речі без яких можна було б обійтися, я спокійно перетнув кордон. Усі розмови поляків про насиченість берегів річки відеокамерами та датчиками руху не мали підстави, адже проконтролювати все русло неможливо чисто технічно.

Намагаючись не потрапляти на очі місцевому населенню, змушений був обійти село. Пройшов повз кордон (річку) близько шести кілометрів. Так і не зустрів жодного бундесверівця. Однак з польського боку бачив двох поляків-прикордонників. Вони скидалися більше на ботаніків, що збирають гербарій, аніж на „стражів кордонних”. Їхня поява виявилася не зовсім доречною, адже в той момент я, маючи з одягу лише бандану, видерся на зарослий кропивою берег прилеглого потічку, і щоб не порушувати власним епатажем навколишній спокій, змушений був розтягнутися на зеленому покривалі. Картина була кумедною. Німців не здивуєш нудизмом, але щоб так екстремально! Голий, увечері, біля річки з комарами і в кропиві. ЕКШН!

Брак достовірної інформації про стан речей по той бік кордону змушував уживати максимальних заходів безпеки. Один українець, якого депортували за прострочену візу, казав що пересуватися полями небезпечно для здоров’я. Траплялися випадки, переважно в Західній Німеччині, коли фермери помітивши чужого на власному полі, спускали вівчарок, а то й стріляли по небажаних гостях. Однак, як з’ясувалося пізніше, вівчарками були дикі кабани, якими вночі кишать їхні ліси й поля.

Німеччина вражає власною охайністю та чистотою. Найменше село доглянуте не гірше найбільшого міста. В них не знайдеш місця, про яке можна було б сказати: „сюди не ступала нога людини”. У всьому відчувається практичність і продуманість, починаючи від висоти газону і закінчуючи плануванням міст. Разом із тим не знайдеш зайвої розкоші чи зичливого багатства.

Час для пересування вночі обмежувався виходом повного місяця, який світив не гірше сонця. В момент, коли він вийшов з-за хмар я був уже посеред поля пшениці, тому довелося залягти та перечекати „зоряний час”. Близько першої ночі ризикував розпочати подальший рух. В чотирьохстах метрах від краю поля було щось схоже на гавкання псів, тому довелося рухатись украй обережно.

Відійшовши на безпечну відстань, далі пішов не криючись. Позаяк масштаб карти був занадто великий, то пересуватися був змушений майже всліпу. Тривалість переходу і прив’язку до якогось конкретного об’єкту встановити було складно. Змушений був берегти воду, якої було трохи більше півтора літри. При переході пити хотілося страшенно. На полях озимої випала досить сильна роса, яку збирав руками. Облизуючи мокрі руки втамовував спрагу. Далі дещо вдосконалив цей процес, застосовуючи пакунок для сміття.

Ніч була не полярна, тому довго блукати полями не міг. Угледівши за кілометр рівний ряд ліхтарів, вирішив, що то є дорога, яка могла б вивести до магістралі. Підійшов ближче і зрозумів, що то є лише добре освітлений тротуар у селі. Село спало. На відміну від наших сіл, які живуть переважно нічним життям (дивно, чому нас ще не 52 мільйони?) німці вночі відпочивають. Обережно продовжив шлях до центру поселення в надії зорієнтуватись вже по дороговказах.

Який-небудь “менш” чимало б здивувався, побачивши вночі людину в мокрих кросівках, брудних камуфльованих штанях, чорному “бомбері”, бандані та з німецьким десантним рюкзаком. Дороговкази в селі зайвий раз підтвердили вибраний мною напрямок. До Герліца було дванадцять кілометрів. Взявши курс на місто рушив далі. Була пів на другу.

Оскільки німці маніякально законослухняні, і одразу могли б повідомити поліцію про підозрілу людину, до світанку я змушений був пройти непоміченим якомога більшу відстань. Давалася взнаки втома, на ходу сяк-так підкріплявся курагою та смаженим арахісом. Від світла фар поодиноких авто ховався обабіч дороги.

Не одному мені не спалося вночі. Кабанів у Німеччині не менше, аніж зайців в Україні. По дорозі натрапив на штук шість тварин, які паслися на узбіччі. Не знаючи наперед їхнього ставлення до українців, вирішив підстрахуватися. Обрав найближче дерево на яке міг би при потребі влізти, крикнув на них проганяючи. Заметушилися відразу. А після фрази: ”Halt! Deutsche Schweine!” – немов торпеди повилітали на сусіднє поле рапсу, лишаючи по собі тунелі у стіні рослин. Вільним від свинства шляхом рушив далі.

До магістралі ніяк не виходив. Починало сіріти. Частіше стали з’являтися автомобілі. Дорога завела до нового села. Пішов центральною вулицею, ризикуючи бути поміченим. Час піджимав. З ходи перейшов на біг. Пересування давалося тяжко. Налаштоване дихання збивала постійна потреба приховуватися від фар авто. Уже весь змокрів від поту. Та зупинятися не можна було. Село починало прокидатися, де-не-де вже горіло світло. І от нарешті я досяг своєї мети – міст, огороджений триметровим забором перетинав шлях.

Пройшовши вздовж огорожі вийшов... до великого пропускного пункту німецької прикордонної служби. Яке розчарування – стільки сил затрачено, і такий мізерний результат. Проте скаржитись не було сенсу, тут мене б ніхто не зрозумів. Починався день. Потрібно було якнайшвидше знайти місце для привалу.

По обидва боки дороги були огороджені приватні ділянки землі, проте на них можна було натрапити на охорону, тому такий варіант відпадав. Найкращим варіантом виявились кущі на пагорбі обабіч дороги у безпосередній близькості до КПП.

Вкрай знесилений, брудний і мокрий, ледь скинувши мокрі кросівки та рюкзак, відразу забувся сном. Години через півтори прокинувся від холоду. Мокрий одяг не давав зігрітися. Вранці близько сьомої землю застелив туман.

Вирішив день відлежатись, по мірі можливості набратися сил (щоправда їсти не хотілося зовсім) підсушити мокрий одяг, а вночі рушити далі вглиб країни.

В країнах Західної Європи основною проблемою є не перехід лінії кордону, а непомітний перетин сорокакілометрової зони. Зони найбільшого контролю поліції та прикордонників.

День виявився сонячним, до вечора вдалося підсушити майже всі речі. Після довгого переходу і внаслідок неправильно підібраного взуття сильно боліли ноги. Зв’язок із Великою Землею перервався, тому розраховувати доводилося виключно на власні сили. Подорожуючи за кордоном наперед слід знати коди виходу на міжнародний зв’язок з тієї країни, в якій перебуваєш, інакше мобільний стає просто зайвим вантажем.

Близько сьомої вечора вже не міг чекати й почав збиратися в дорогу. Щоб не бути поміченим, довелося проповзти метрів сто до чагарників по кювету. Відійшовши на безпечну відстань від пропускного пункту пішов не криючись. Якраз досить стемніло.

Час грав не на мою користь. Будь-яке відтягнення переходу лише ускладнювало ситуацію. Через п’ять кілометрів ішов уже „на автоматі”. Зважаючи на власний фізичний стан прийшлося змінити цілі. Пройшовши сорок кілометрів остаточно б вибився з сил, і для повернення до нормального стану потребував би не менше доби. Зайвого часу не було, вирішив дійти до найближчої автостоянки і там уранці, знайшовши попутника рушити далі.

При великих навантаженнях організм захищається, переходить на економний режим. Усі зайві „понти” на кшталт роздумів про велике, споглядання місцевих красот відпадають, розум відключається, людина входить у своєрідний транс. Коли подивитися такій людині в очі, вогню там не побачиш. Увагу звертаєш хіба що на ґрунт під ногами і час від часу на ситуацію навколо.

Автомагістралі, що проходять повз села, по обидва боки відгороджені високим парканом, який захищає від автомобільного шуму мирний сон мешканців. На автобані машини їздять із пристойною швидкістю. Вирішив, що буду не сильно примітним, коли перейду село по автомагістралі.

Лише згодом, проаналізувавши всю подорож, зрозумів, що саме тут і припустився помилки. Саме тут мене й помітили. Пройшовши по селу, я б уник цієї участі. Часто, доклавши чималих зусиль вважаємо, що цього вже досить для перемоги. Розслабляємось і йдемо більш легким шляхом. Саме тоді ми й програємо.

До того моменту я йшов важкими шляхами, і саме такий напрямок руху дав змогу непоміченим пройти двадцять кілометрів углиб країни. Тільки-но я не схотів перелазити огорожу, щоб пройти в село, не проявив твердості і пішов легшим шляхом, як одразу був покараний.

Дійшовши до стоянки, які є через кожні двадцять кілометрів вздовж автобану, приліг у кущах передрімати до ранку. Близько половини четвертої години під’їхав легковик. З нього вибіг чоловік із ліхтариком і щось почав шукати біля огорожі приватних земель. Я подумав, що то охорона, найнята землевласником, яка контролює стан огорожі. Заспокоївся, втратив пильність і не помітив нічого підозрілого в чоловікові, котрий під’їхавши на стоянку довго говорив щось по мобільному.

Це виявився працівник прикордонної служби. Я вже був перевдягнувся в чистий одяг і домовився з одним із далекобійників, щоб він мене підкинув до Ерфурту. Перш ніж сісти до авто, я помітив, що чолов’яга з мобільним сів до свого „мерседесу” і поїхав. Це був останній шанс виправити ситуацію, змінити авто, або ж чкурнути в чисте поле.

Далі все було як у кіно. Їду по дорозі до Ерфурту. Обганяє легковик із сиреною. Зупиняють - перевірка документів. Звичайно, шенгенську візу не знайшли – не було її. Руки за спину. В наручники. Назад до німецько-польського кордону. Самостійна подорож закінчилася, розпочалась колективна...

Брат Скорцені


Повернутися назад

Допомогти дитині:
 
Артём Сагин – возрождение надежды
НОВИНИ

28.10.2011
Керівник собору Святого Павла в Лондоні підтримав активістів “Захопи лондонську біржу”
28.10.2011
У Китаї протестувальники побилися з поліцією
28.10.2011
Януковича побоялися показувати в прямому ефірі на відкриті "Арени Львів"
28.10.2011
Міська влада Вінниці, на "вічному вогні" поставила лічильник газу
28.10.2011
В України надто великий борг, ризик дефолту підвищився
28.10.2011
Хакери розкрили багато нюансів земельної реформи України
27.10.2011
У Львові страйкують таксисти
27.10.2011
Джон Бейнер: «Перезавантаження» з РФією час згортати
27.10.2011
Путінський "дерев`яний" рубль обвалиться більш ніж наполовину, а міжнародні резерви Росії «обнуляться»
25.10.2011
Хакери Anonymous взяли на себе відповідальність за злам сайтів з дитячим порно
25.10.2011
Турецькі танки перетнули кордон Іраку
25.10.2011
"Жітєлі донбасса" опинилися на межі "фекального потопу"
25.10.2011
РФія готується до захоплення Криму
25.10.2011
Вийшла перша книжка про Голодомор для дітей
25.10.2011
Україні на межі банківського колапсу
25.10.2011
Єврокомісія відмовилася підписувати угоду по газопроводу “Південний потік“
24.10.2011
Російська опозиція провели мітинг у Москві
24.10.2011
На Луганщині "жітєлі Донбасса" знищили пам'ятник Тарасу Шевченку
24.10.2011
Шотландія почала кампанію зі здобуття незалежності
24.10.2011
У Житомирі розмалювали білборди з Януковічем: «Спасибі жителям Донбасу». Фото
Вся стрічка новин
интересные факты

Керівник собору Святого Павла в Лондоні підтримав активістів “Захопи лондонську біржу”
Єрусалимський суд дозволив православним бити іудеїв
На Шахідські операції виходять мусульмани з вищою освітою
Данські мусульмани мають намір ввести в Копенгагені спеціальні зони, контрольовані Шаріатом
Мусульмани зажадали прибрати хрест з прапора Швейцарії
Християни Египту винуватять армію у загибелі єдиновірців
В Ізраїлі безчинствують єврейські вандали
В Єгипті тривають сутички Християн з поліцією
В Сомалі триватимуть атаки
Кожні 5 хвилин у світі вбивають Християнина
Всі факти

Розбити свій комп'ютер!

Постріляти по ворожим американським літакам


Rambler's Top100