1. Безміренністю
наближається відгомін
Великого Переходу
він є внутрішнім і цілісним
нероздільним у поділеному
на безліч частин
2. Щоб вивершити гру єднання
треба посісти глибинну
основу
і зсередини пройняти її
підкоривши всі проміжні
щаблі
3. Все поділене пронизує світло
повернення додому
і імперія безодні залучає тебе
у всеохопне коло
в якому збігається -
кінець із початком
4. Бо Ти і є Перехід
самотній мандрівець
на стрімкій дорозі
шлейф обряду й події,
що має повторитись
і замкнути всіх захоплених
у свій потік,
в
Одноціле
5. З глибин народжується Слово
яке стає вогнем
і поглине весь простір
Це свідчення, що в домі
минулого і майбутнього -
осель багато..
6. На тих стрімких стежках осяянь
шукаєш живця
серед живих
зачаєний, світлом безодні
прикликаєш спокушених
слова їх - відлуння безодні -
перетворюють
найдальші дії в обряди
сходять згори і огортають сім'я
в образи плоті..
7. Із Першослова постала блаженна вершинна
Свідомість
в Ньому - заникне
Повторюваність обряду -
проникнення
в осяйну порожнечу
жертва в ім'я всіх
крем'янистих сходин
що об'єднують в слові -
пругкі
щаблі
багатьох
чуттєвостей
8. Лиш жертвопринесення виділяє,
підносить знеособлену жертву
до вищих щаблів Свідомості,
яка знає і вивершує -
ще більше Світла!
9. Це те, що сховане в глибинах кожного
першорідність переступання меж
об'єднання в плині повторень
Це - вітер осяянь, щомиті
дзеркальним ритуальним злиттям
пронизує багаторівневі щаблі буття
його тривале рване відлуння
почуєш перед тим -
як поглине
тебе..
10. З пластів першоплоті
стремить стебло духу
сягає блаженних вершин
кожна істота є відгомоном
Твого благовіддзеркалення
відблиском росту
дригкої засідки
над прірвою витоку Уд
яка завжди особистісна
межа найглибшого Слова,
що значить
себе під собою -
світло світів...
11. Там, в безодняві
сходить сонце -
безкінечність відлунь
стежок часів
зужитих щаблів існування
де немає жодних
правил обмежень
нема покарання, винагороди,
де крижаний блиск гри -
вічне повернення
до Неї
що покладає межу світу -
настромленість боготворимої плоті!
12 З глибин безодні
в плині повторень
здіймається
над вершинним ставом
всепроймаюча
жертва
ім'я її нове - Світанковий
об'єднує і поглинає глибини спокуси
Себе Самим Собою,
і сочиться приголомшлива паща
стикаються - осяйний
кінець з початком
13. Бо Ти - піднесення до нескінченних
часів зарікання, й повернень
надособова насолода
Верховного Закону
перетину зіткнень
останніх і перших
Їх об'єднує розлога жертовна
чаша
покладає життя вічне -
повернення
до Себе..
14. Ти - зовні і всередині,
бачення бачень
цілісна парність розщеплень
кровопускань
наперед визначених подій
розвитку
Абсолютної Особи,
Єдиний Вогонь,
що знає все про невипадковість
перевершень світів
значить їх - собою!.
15. Ти - похлинаюче лоно
хрещатого лабіринту
стигла жертва, роззявлена паща,
перегук і перехрестя
цілісної парності:
спокусник і спокушуваний -
Єдиний!.
16. Ти - розлогість стегон палаючих статей
Брама Позачасся,
Ти також -
внутрішнє небо
невичерпних глибин Свідомості
меч знімає протилежності
і видко стає невидимому -
в Цілому немає
зовнішнього і внутрішнього,
доцільного, шкідливого
все, все співнаявне пронизує
хрускіт
повернення додому -
до поєднання
жертовного
Бугу і Уд !.
17. Він - надсутнє бриніння барв
всіх перетікань і протидій
що надає форму і сенс
пінявим припливам буття
і Він також -
повнота зв'язків
спокуса світів
Його присутність -
хитрість вкрадання
крізь загати
пінявих
повтореннь
18. Він - вісь вічного повернення
до Себе
хрустом леза
Світла - Слова
входить в опановуваних
істот
обрізає, дробить
ритмічно
по всіх загатах
закутках
заводях Річки
в татарському зіллі -
вилущує
особистісну рису!
19. Він - зворотно-поступальна цілісність
проривань, ковзання поміж
кострубатих стулок
піхов часу
древнім фалічним осердям
пронизує
оболонки істот і світів -
Собою! -
і піднесена плоть
радіє -
в цілокупності хрусту
свіжої
жертви !.
20. ( тоді кожна ротата почвара,
ув'язнена в тілі,
пізнає Його в собі,
бачить в усіх інших істотах
полегшено зітхає
жадібно поглинає
навершя добутого
м'якуша євхаристії
розмножень
порскає
терпким
густим
соком
стікає вглиб
єднає
заповітне тіло
з хрумким
устям,
сріблясте
листя з
корінням
значить новим
відлунням -
тривалу
божественну
рану..)
21 Тоді Свідомість світла
розчахує стулки греблі, брами пришестя
простору, що є
пробудженням і вчуванням
відгомону неназваної позамежної
порожнечі,
відтак кожна дія стає
ритуальною
Завданням було пригадати -
цей закуток сновидних світів-загат
я вже десь бачив
і він - вбивотворчий
центр
мерехтінь
Мого
творіння!.
22. Він - об'єднання всіх сходів, енергій
загатами Річки
Щомиті відбувається
взаємообмін, перехід між
початком і цілісним завершенням
Слова
між жертвою і божеством,
буттям блаженства
і відкриває
ритуальність внутрішніх щаблів
їх спокусу -
зімкнути найбільш віддалені,
досягти горішнього притулку,
що дихає в лісі
де немає -
"давніше" ! -
і вже піднесене лоно світу
двигтить у згустках удачі -
новою
спливаючою
плоттю !.
23. Жах обіймає кожного
хто наближається до цього
позачасового місця
самотнього
Вседержителя
невситимого жертовного центру
народжень, обертань
ознак імперій
світів
серед
латаття
Хто бачив це -
тому вже нема що
пізнавати
24. Він - осердя, вістря всіх обертань
поволання сім'ям до Вищого
акт найвищої любові
всякого подвоєння
спроба охопити
всі проміжні ланки -
блискучих
збочень повернень
навершям!.
25. Це були лови найсамотнішого
кохання -
граючи своїми змінними формами
рухаєшся вичовганим руслом Удича
пізнаєш Себе -
всепроникного!
26. Ти відтепер - нескінченність часів
мигтінь тінистих означень
множинність часів
оманна
їх пронизує єдиний сполучний
стрижень
коли з'являєшся -
Споглядальником -
стаєш знаком і присмаком гри
пересічень Своєї
невипадковості !.
27. Ти - округлість стегон повторень
серед гострого шелесту очерету,
очей ночі
Ти також
кострубатість розщеплень
жертвоприношень
Ти - Вода - Вогонь
ритуал смертепам'яті, від якого
втікає нажахана
вічність
поза Тобою - нічого, все в грі буття
поза - ніщо,
шматуюче мигтіння
ритуальне
пригадування
наближення до осердя творення
блаженство знищень -
для нових віддалень
й народжень в долині
блаженних
древніх Уд!.
28. Твоє тіло містить розмаїття
всіх істот й світів
Ти - викриття повторюваності всіх
частин програми
проникнення в неї
і кожна луската істота
принаявна тут
містить у собі
сріблястий еліпсоїд -
тремким
віддаленим
відображенням
Твого Цілого
Це Ти - впорядковувач, всмоктувач гри
першохаосу глини, плоті,
з багнистих глибин анальної твані
( що теж має очі ) -
осяйні перетини
чуттєвості
єднання
з Тобою,
із Цілим!..
29. Брама Обертань -
ось Ти Хто!
Скрізь, ніде, розсунення верху і низу,
позасвітова всюдисуща цікавість,
Його проникнення в програму -
механічно-хитрі,
проникнення до внутрішнього
осердя цих водокачок, млинів
розвитку навколишніх подій,
латаття,
бо ніякого лінійного розвитку
насправді -
немає
лиш Абсолютна Особа,
вкидає Себе у майбутнє
ритуальне, жертовне
щоб позбутись нудоти самотності,
і може дозволити погратись
в жертву Собі забуттям -
і Себе віднайти
вищого від багнистого потоку,
надістотного!.
30. Вівтар повернень вже стоїть
над берегом потаємної
мерехкої ріки,
на її промитому дні -
ворухкі переступи світла, тіней крон,
свідчення перебування
в інших світах
31. Тут зяюча чуттєвість верб
розщеплюється
миттєво чергується із
сліпучою поверхнею -
громіхкі ворота до видриску
виходу! -
ще почуєш там особистісний
голос
порожнечі
зворотньо-поступальних
розлучень
й становлень...
32. В усьому вчувається
глибинний відгомін,
граючи зовнішньо
змінними
формами
занурюєш почуття в Слово
відроджуєш Себе -
сходиш у світ повторюваний,
знання про Тебе -
високе блаженство відгомону вічності
Велика ріка самотньої Самості
повернення
що цибенить з осердя,
відвідує цей світ -
щоразу
перед знищенням -
під мурами
Чорної
Греблі!
33. Це завжди високе і пронизливе
відчуття
повернення і жертвопринесення
тлінного світу
любов завмирає
до себе, самотнього, до
цієї осяйної миті і тиші,
в ній початок і кінець
час твій вже плине
зсередини
горілиць
зісковзуючи
з каменів
плит
Великого Переходу
34. Пломениста ріка буття
свободи спокуси своїм тілом
інших
нищить висунутим жалом
нескінченності
роздвоєну речовистість сущого
вивільнює порожнечу
польоту падіння -
складає шлейф кожної
мерехкої
присутності
юних
голих пірнальників
35. Бо Ти - всепроникна цілісність
хрусту їхніх хребців
надлюдський відгомін часів,
звільнившись із шкаралуп
оболонок,
ще почуєш в товщі жорен
верещання наступної
голої
світової
цілокупної
жертви!
Це те, що підноситься над
водами смерті
стає нею -
насолода вогнем
розривів
повернення...
36. Тим часом Пагорби Удича,
Чорна Гребля пришестя - забуття
повертають
духмяність першопочатку
розмелених зерен
де збігаються Світло, Слово
крокви млинів
щоб зробити наступний крок -
ще більш віддаленим
доки кожна почвара й химера
не сягне бачення
цілокупності
численних щаблів
лотоків
гулкого
повернення духу...
37. Ти - шлях нагромаджень поживи
спасіння від забуття,
немає зайвих
чи випадкових
в єдиному потоці Твоєї природи -
божественне тут,
щоподиху виявляється
у збігові світла, плоті,
мерехтінням світляних плям
блаженством мистецького натяку,
зудару
крешу
різних щаблів
повернення
Одного
грайного
Кола..
38. Це Буття - гра подолання меж
їх зарікання
найвитонченіша форма пригоди
прилучень
зв'язків і збочень
всієї
матерії жорен,
Бо Він - ти
все і ніщо, відгомін
дзеркальної
ритуальної
хрестовини поглинання,
смак пізнавання
прикмет вічного
повернення русла - до
самого
споду й смаку
безодні
витоку
всіх перемелень
39. Більше глибинної жертви! -
що пронизує все, -
непідвладна руйнуванню
взаємодія, зворотний зв'язок
із центром абсолютної гри
Образ - Слово, що прикликає
переплітає
втягує з хрускотом -
Своїх!.
40. Через тисячі спокушених
розтерзаних жертв
проявились на цьому березі
позалюдські віхи і пастки
щоб пригадати Себе
коли знову будеш пробиратись
потаємною
всипаною черепами
долиною
до власного витоку
підземного
Уд..
41. Ти - невичерпність часів
повернень додому
до початку, що кінець
в нетрях сховищ
поза якими -
нема спасіння..
42. Твоя Жертва - частка й відгомін
всеосяжного
животворчого
Слова
відгомону
крізь який побачиш
сховані в образі плоті
щаблі
древніх Богів,
осердя, що зв'язує безодню -
з найвищим
небом
самотності..
Продовження>> |