Братство

08.10.2005
Про нудне

Про нудне – за політику. В чому інтрига? Юля намагалася зруйнувати оточення Ющенка. Взяти його в тісні обійми, нікого не підпустити, розштовхати це середовище і рулити далі самій. Коли вийшов зі своїми звинуваченнями Зінченко? За тиждень до поїздки Ющенка до США. Юля розуміє: для того, щоб зпихнути оточення Ющенка її сил недостатньо. Тому треба скористатися американцями.

План був простий і геніальний. І як багато простих і геніальних планів він спіткнувся на реаліях життя. Конструювалася ситуація абсолютно зрозуміла для західного телеглядача. Якщо в США чиновник рангу Зінченко, наприклад, Кондоліза Райс, виходить на трибуну і каже, що оточення Буша суцільно корумповане, я йому казала, а він не слухає, і на знак протесту вона подає у відставку – це означає початок процедури імпічменту. Це дуже зрозуміла ситуація для редакторів американських газет, отже, для Буша. Зінченко виступив саме за тиждень до поїздки Ющенка. Перші пару днів скандал крутить українська преса, потім його підхоплює американська, а потім Держдепартамент розбирається в чому ситуація, готує пропозиції Бушу, і Буш, чи хто там у нього на побігеньках (бо швидше за все в цю поїздку Ющенка до Буша не підпустили б), мають сказати Ющенку, що відлучать його від „грудей”, якщо він не наведе благопристойності.

Але інтрига лежала занадто на поверхні. Всі кинулися у бійку і попалили один одного. Чи потрібно нам радіти в такій ситуації? Не потрібно. Тепер Юля займає практично все опозиційне поле. Корупціонери - це ті, хто беруть гроші від Пінчука, а борці з корупцією - це ті, хто беруть гроші від Коломойського. Те, що не захопить Юля – захопить Мороз. Де місце справжньої опозиції в цій ситуації? Ніде. Це означає, що трошки можна буде взяти в Криму, трошки в Луганській області, трошки в Донецьку. А більше ніде. Тобто, дуже звужується коло бажаючих голосувати за опозицію, яка до сьогодні була не здатна хоч якось об’єднатись, виступити спільним фронтом, сформулювати внятно свої вимоги. А Юля формулює дуже внятно, як червона шапочка розповідає мисливцям про бабусю. Всі плачуть і жаліють бідну дівчинку.

Архетипи. Віднині конкурують між собою помаранчева влада та помаранчева опозиція. У тому, хто з них краще сподобається американцям, або Євросоюзівській бюрократії. Створюється квазіопозиція. У всіх пострадянських країнах членах Євросоюзу, так само в Європі, борються між собою виключно номенклатурні партії; всі, хто зорієнтований на справжню боротьбу, що у Франції, що в Естонії не мають серйозних перспектив на виборах. Така сама ситуація буде створена в Україні.

Що робити нам, всім братам маргіналам? Або нафіг вибори, даєш екзистенцію за палестинським зразком! Арабам страшенно поталанило, що виникла держава Ізраїль. Ти можеш бути радикальним або поміркованим ісламістом, або взагалі можеш пити вино, їсти сало і згадувати за іслам тільки в місяць рамадан, але для тебе як для мусульманина, для тебе як для араба є ворог абсолютно визначений. І є абсолютно зрозуміла без всяких додаткових пояснень, прозора, як скло, ситуація. Є ворог, і кожен день перебування цього ворога там, в Палестині, - це ганьба. Це те, за що Аллах потім буде питати, це те, за що ми ніколи не потрапимо до раю. Тому Хамас сьогодні в Палестині перемагає на всіх виборах. І який би ти не був мусульманин, хоч сто разів американізований, ти завжди будеш симпатизувати терору.

Зараз деякі наші брати запитують, чому ми бомби не кидаємо? З трьох причин. По-перше, тому що боїмося. По-друге, тому що незрозуміло куди і в кого кидати. Тобто, навіть для наших братів, потенційних бомбістів, відсутній однозначний, всіма визнаний, беззаперечний ворог. У Чорноморський флот Російської Федерації хочуть кидати бомби одні; другі хочуть кидати бомби в помаранчеву владу; треті прямо в Американське посольство; четверті в Російське; п’яті хочуть підкладати бомби під пакистанців на базарі і т.д. Жодна нормальна збройна боротьба, справжнє повстання, не можливі в ситуації туманній, неясній, не очевидній для всіх. І вся легальна діяльність має бути підкорена одній великій меті для всіх тих, хто сповідує Ісуса Христа – створити просту, зрозумілу, чесну, істинну картину світу, щоб було абсолютно зрозуміло куди стріляти. Третя причина полягає в тому, що перехід до озброєної боротьби зараз був би нечесний. Ми далеко не вичерпали, не використали ще весь цивілізований, ненасильницький арсенал, було б не логічно наражати своїх людей на небезпеку, коли не випробувані всі форми протистояння. Перед тим, як вбити людину, спробуй їй сподобатися! Справжнє повстання має стати на порядок денний тільки тоді, коли будуть використані всі методи, всі сильні думки, всі організаційні здібності, щоб мирно долати існуючі проблеми.

Українське суспільство тільки привчилося писати плакатик і махати ним час від часу - це лише самий початок. На порядку денному опанування справді дошкульною методикою Європейських профспілок та правозахисних організацій. Вони навчились ефективно душити держапарат, не переходячи занадто далеко рамок закону.

Всі вищенаведені міркування, звичайно, лише самовиправдяння. Обливання соплями, бо троє наших братів сидять у в’язниці. По безпределу. Нам показують, що з нами можна зробити все. Супротиву нині ми чинити не здатні. Але не тільки ми.

Партії, які володіють мільярдами доларів, виявляються теж безсилими проти районного прокурора. За прикладом інших країн ми знаємо, що можна не стріляючи в суддю, виривати людей із в’язниці. Застосовуючи тільки мирні засоби самооборони. Перший етап - це зробити тему відомою, популяризувати долю наших братів. Другий етап – псувати реноме влади, доки не випустять.

Людина живе дуже мало за час свого існування. Справжнє, повноцінне життя триває лічені хвилини, години. Все інше – це цілком механістичне існування. Існує організм, а життя в екзистенціальному смислі не відбувається. Нормальне, повноцінне життя можливе тільки в прикордонних психологічних ситуаціях, тобто в умовах небезпеки. Небезпеки не тільки фізичної, воєнної, але також інтелектуальної.

Насправді, немеханічне мислення здійснюється, коли ми торкаємось небезпечного, коли ми виходимо туди, де алгоритмів не існує, де ми вже не довіряємо попередній поінформованості, коли ми губимо мету. Тоді душа починає працювати. В звичайних ситуаціях душа не працює, працює інерція психіки. Надзвичайно важливе те, що з нами відбувається як із групою. Ми зараз змушені вирішувати завдання, які не мають вирішення. Як 100-150 чоловік можуть протистояти репресивному апарату великої держави, не застосовуючи насильства? Тут не існує алгоритмів, ми вирішуємо завдання безпрецедентної складності. Ми, нарешті вийшли з системи звичних алгоритмів, почалася справжня творчість. Тут ми вповзаємо в історію, торкаємось її. Ми вилазимо на підвищення, де, якщо поталанить, можемо потрапити на очі Богові.