Братство

10.01.2006 | Надія Моклюк
Добровільна покора

З точки зору Православ’я, жінка створена для чоловіка як „помічник, відповідний йому” (Буття ІІ, 18). Християнки сповідуються та причащаються нарівні з чоловіками. Отже, також мають шанс на спасіння. Слова ж Христа про те, що „ті, хто сподобились досягти… воскресіння з мертвих ні одружуються, ні заміж не виходять… бо вони рівні Ангелам і суть сини Божі” (Луки ХХ, 35-36) прямо вказують на те, що чоловіки та жінки мають рівну сутність - душу.

Православна жінка, на відміну від жінок Сходу, вільна у своєму виборі. Вона може працювати чи не працювати. Виходити заміж чи ні. Може присвятити себе Господу - піти в монастир. Православна жінка має право голосу. Після чоловіків!!! Вона теж бореться. І перемагає. Святих жінок не менше, ніж святих чоловіків. Значить, вони так само глибоко вірили, так само палко проповідували. Так само мужньо приймали смерть в ім’я Христа. Загалом же стан жінки в Православ’ї - це добровільна покора. Усвідомлюючи нашу рівність з чоловіками перед Богом, ми добровільно підкорюємося їм. Не знаю, чому. Можливо, так історично склалося. Діє право сильного. Можливо, ми бажаємо зняти з себе частину відповідальності. Особисто я вважаю, що так - просто правильно. Психологи докопалися б до суті. Ми ж констатуємо факт.

Жінка з БРАТСТВА - лагідна та сильна. Нас називають „бойовими сестрами”. Ми робимо Православну Революцію. Проте, головне наше діло - підтримувати і надихати чоловіків. Прикривати тил. Йдучи на війну, лицар повинен знати: що б не сталося, на нього чекатимуть. В нього вірять. Йому допоможуть. Це вимагає дійсно ангельського терпіння. Тому що витримувати таке життя і подвиги наших чоловіків важко. Майже неможливо. Що сказати коханому, який береться за явно ризиковану справу? Як захистити від небезпеки? Ризикувати самій легше, ніж дивитися, як це робить близька людина. Проте… Чоловік завжди правий. Навіть якщо він абсолютно не правий з точки зору здорового глузду. Нам лишається сприймати речі такими, якими вони є. Приймати долю. Не засуджувати, не дорікати. Палкіше молитися.

Жінка з БРАТСТВА повинна бути дуже мужньою, що випливає зі специфіки занять. Імпульсивні за природою, ми повинні стримувати себе. Хоча іноді так хочеться влаштувати істерику, покидатися посудом і т.д. Нам би вибачили прояв слабкості. Жінки, все-таки. Але ми не дозволяємо собі подібного. Не „за поняттями”. Наша негідна поведінка кидає тінь на чоловіка. До речі, в словах „… а дружина нехай боїться свого чоловіка” (до Ефесян V, 33) слово „свого” виділено іншим шрифтом. Логічно припустити, що не „свого” боятися не варто. І беззастережно слухатися теж.

З іншого боку, жінка в БРАТСТВІ користується повагою та захистом. Нехай нам довіряють не такі відповідальні завдання. Але ж і питають з нас не так суворо. До наших порад і засторог дослухаються. М’яко та обережно заспокоюють, якщо ми раптом починаємо проявляти не конструктивність. Коротше, чоловіки в свою чергу виконують заповіт апостола Павла: „Отже, нехай кожен із вас любить так свою жінку, як самого себе”. (до Ефесян V, 33).

Декілька слів про зовнішність. Чомусь вважається, що православна жінка повинна виглядати як сиротинушка. Одягатися, ніби персонажі картини Рєпіна „Бурлаки на Волзі”. Не користуватися косметикою і т.д. Насправді православна жінка - приклад іншим. В усьому. Немите волосся та одіж початку минулого століття навряд чи справляють позитивне враження. І невже приємні, красиві речі створені лише для грішників? Ми теж прекрасно почуваємося в джинсах та берцях. Або в костюмі з міні-спідницею. Поважаємо засоби догляду за собою. Спасінню душі це не заважає.

Виганяючи з Раю, Господь наклав на чоловіка одне прокляття. На жінку - три. Часто згадую Єву незлим тихим словом. Але змінити нічого не можливо. Прокляття Боже не відміняється. Ми народжуємо в муках, залежимо від чоловіків та відчуваємо вічну тугу. За тими, кого любимо. Вічний страх за них. Єдине, що може жінка - бути сильною. Вірити. Надіятись. Любити.