Братство

10.01.2006 | Брат Нага
Морозиво й гуманізм

Мені здається, що більшість проблем сучасної людини криються в епосі Відродження. Ненавиджу цю епоху.

Справа в тому, що під час епохи Відродження одразу до ряду голів потрапила дурна думка. А саме - людина є цінність сама по собі, не залежно від того, що вона здатна створити або зруйнувати. А тому вбивати людину є злочин і зло.

Ідея одержала поширення, як будь-яка фантастична. У той час вона дійсно була фантастичною. Відродження насправді відбувалося на тлі цілковитого Середньовіччя, а тому підтримати її й перейнятися нею могли тільки геть божевільні люди. Як наслідок, маємо те, що маємо. Гуманізм заволодів розумами безроздільно, і сприймається людством як єдино вірна ідея. Подібна дурниця відбувається і з демократією - цікава для філософського обговорення віртуальність стала ідеєю фікс для всього світу.

Не те, щоби я був кривавим маніяком, який вважає всіх навколо м'ясом і мріє про криваве свавілля. Анітрохи. Я просто намагаюся зрозуміти, чому в наш час нерозумна людина без жодних особливих організаторських здібностей, яка не володіє авантюрним складом розуму, працює не прибиральником сміття, а, наприклад, секретарем РНБО. Замість “секретарем РНБО” я міг би написати “президентом” або “мером Енску”. Абсолютна більшість людей у сучасній владі є люди безбарвні й непотрібні. На їхньому місці легко уявити кого завгодно. Ющенко міг би бути секретарем РНБО замість Кінаха, а Кінах - міністром транспорту замість Червоненка. Ці люди неунікальні й особистостями вони не є.

Важко уявити нашого гаранта Конституції на місці Чингізхана. Це означає, що територія України ніколи не стане рівною території Золотої Орди й економіка її все так само буде базуватися на “працелюбності українського народу”, а не на данині з усього цивілізованого світу. Важко всерйоз уявляти Юлію Тимошенко на місці Жанни Д'арк. Юля не стала б поодинці пертись із забутого села до столиці й пропонувати королеві визвольну війну. Це смішно. Будь-який політик у наш час не любить учинків інших і боїться робити свої.

Ви спитаєте мене, до чого тут гуманізм? Поясню. Під час відсутності ідеї гуманізму все було просто й невигадливо. Людина або сиділа й мовчала, або відповідала за свої слова холодною сталлю. Таким чином, перед тим, як роззявити рота, людина розуміла, що це буде пов’язано з певними життєвими труднощами. Сам процес відкривання рота ставав учинком, неможливим для жодного сучасного політика. Якби Ющенко знав, що його можуть повісити на брамі Секретаріату, він сидів би вдома й не цвірінчав узагалі ніколи. Країна б так і не дізналася, що в неї є такий кандидат у президенти.

Ви йдете по вулиці і їсте морозиво. Не дивлячись кидаєте папірця, і потрапляєте ним у сидячу на ослоні людину. Що ви чекаєте? Ви чекаєте, що людина зараз почне лаятися на тему того, яка нині пішла огидна молодь, і що Сталіна на вас немає. А якби ні ви, ні він не були виховані в традиціях гуманізму й рівності прав, він би підвівся і зажадав вибачень. А якби не вибачилися – загнав би вам ножа під ребро. Не в тому справа, хто був би правий у цій ситуації. Справа в тому, що якби ви знали, що вам будь-який перехожий може ніж під ребро загнати, ви б набагато акуратніше поводилися з папірцями від морозива. Якщо відсутність ідеї гуманізму так разюче змінює принципи поводження на вулиці, наскільки помінялися б у такому випадку принципи керування країною?