10.12.2005 | Сестра Надія
Морг
Нічого страшного. Але і приємного мало. Пробути три години в морзі – справа не для слабонервних. Навіть мені було важко. Хоча моя психіка загартована походами в подібні місця. Прес-конференції, зустрічі, з’їзди. Цього разу моргом була приймальня Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової. Вона зустрічалася з представниками ООН, а ми нагадували про наших ув’язнених.
Я довго не могла зрозуміти, що не так на подібних тусовках. Вчора зійшло просвітлення. Люди – мертві! Вони говорять дуже повільно. І завжди одне й те саме. Тими самими словами. І наші, й іноземці. Вони не жестикулюють. Не жартують. Ніяким чином не виявляють своїх емоцій. Вони – мертві. При чому це – стиль поведінки. За чиїмись хворими уявленнями офіційні особи мають поводитися саме так. Це обов’язково. Як костюм чи краватка. Мабуть, усі чиновники хворі. Якщо поділяють такі уявлення. І, мабуть, тому в кулуарах Верховної Ради так багато матеряться. Треба ж давати вихід емоціям.
Найгірше, що ця зараза – мертвість – передається. Повітряно-крапельним шляхом. Не щадить навіть дітей. На вчорашній зустрічі були заступники Ніни Карпачової – уповноважені з прав дитини. Дівчинка 16-ти років і хлопчик 14-ти. Дівчинка в промові вживала такі слова, що я з напрягом розуміла зміст сказаного. Але вона хоч говорила завзято. От хлопчик… Він – вундеркінд. Скоро закінчує Києво-Могилянську академію. В 7 років прочитав Маркса і написав працю з економіки. Зараз займається всім підряд. Дійсний член Академії Наук України. Його спіч відрізнявся від спічу попередника – 60-річного дядьки в окулярах та з пузом. В гіршу сторону. Подумалося: невже хлопець такий в житті? З однолітками? Невже він завжди так спілкується? І взагалі, в 14 років не слід перейматися правами людини. Моєму братові – 14. Грається машинками, читає «Гаррі Поттера». І слава Богу. А цей хлопець нагадав мого вчителя музики. Якось ми надто погано грали, а він кричав: «Ви старі! Ви старі!! Ні, ви вже померли!!!» Тоді я нічого не зрозуміла.
Єдиною живою людиною була Ніна Карпачова. Людська мова. Природні рухи. Уявляю, як їй важко серед владних мерців. Уперше не захотілося накапостити чиновнику. Загалом можновладці, міліція та інші сумнівні товариші сприймаються як вороги. Навіть особисті вороги. А тут було незручно роздавати листівки в залі. Не хотілося образити. Атмосфера не мерзотна. Немає враження, що ці люди лицемірять.
Гм, вибачте, був ще один живий. Адвокат Гінзбург. Звернувся до Карпачової коротко та весело. Дослівно не пам’ятаю. Суть: він радий, що пані Ніна на свободі. Але вона займається такою справою, що це може тривати недовго. Він же впевнений: коли Карпачову посадять, її труд їй затчеться. Позитивний дядько.
Хлопці, що тримали портрети наших ув’язнених і плакат, пішли раніше. Я залишилася – підкараулити Карпачову, спробувати домовитись про зустріч. Не дочекалася. Пішла, коли зрозуміла: ще трохи, і знепритомнію. Подібні заходи – рай для самогубців. А мені займатися суїцидом віра не дозволяє.
Форум
