Братство

14.12.2005 | Олексій СЕРЕДЮК
Комп’ютерний геній

Заходжу в купе. На щастя, в мене був всього лише один сусід. І хоча потяг ще не рушив, була надія, що сусід буде лише один. Він - типове комп’ютерне створіння: довгувате волосся, окулярики, сколіоз на небезпечній стадії, слабка грудна клітина. Коли я зайшов, воно сиділо, втупившись в книжечку. Такі створіння, як правило, некомунікабельні і сором’язливі. Не відчуваючи небезпеки в порушенні мого спокою, я з ходу привітався, по-дружньому протягуючи йому долонь.
- Олексій.
- Александєр.
Ще пару стандартних фраз привітності. На зразок: “Яка погода в Києві…, От відправляємось… А чай тут дають…” Таке відчуття, що він не на потязі в Суми їде, а на ракеті “Аполлон” на Місяць. Тай узагалі, яка різниця тобі до чаю? Ти що, замовляти його будеш?

Але то все було дуже мило. Мене радувало те, що я, як співрозмовник, був явно не цікавий. Пара слів ні про що в мене викликали щиру привітну посмішку. Я навіть підтримав його дурнувате корчення з себе мачо, коли він по-мудацьки жартував і “клеїв” провідницю, явно йому не цікаву. Вона, певно, подумала, що ми мудакі обоє. Це добре. А то, якби повелася на наше запрошення і приперлася, довелося б слухати комп’ютерні жарти придурка і теревені пролетарки.

Я дописав свою статтю про трагічну розлуку і від’їзд до Сум, незважаючи на те, що той придурок час від часу запитував про якісь дурниці, на які доводилось або посміхатися, або відповідати багатозначне “УГУ”, або “ЕГЕ”. Я постелив постіль і вже збирався лягати спати. Але тут я з дуру сказав свою думку на одне з його дурнуватих запитань. І тут “Остапа понєсло”…

Як з’ясувалося, наш “комп’ютерний хлопчик” років тридцяти виявився філософом. Він знав відповіді на всі запитання і розбирався в багатьох сферах життя. Цікаво було те, що всі знання і “умозаключєнія” він почерпнув з Інтернету. Не те, щоб його цікавили питання релігії, філософії, психології чи історії. На сайти подібного змісту він ніколи не заходив. Але професія програміста є ключовою, що розширює свідомість і відкриває двері для пізнання добра і зла. З точки зору комп`ютерного програмування він міг пояснити помилковість християнства, невдалість ісламу, велич демократії, відкрити нове розуміння свободи через призму світового всепоглинаючого гуманізму. Він знав причину світового тероризму та причину схильності молоді до самогубства. Знав слабкі і сильні сторони мусорів і злочинців, і пояснював, в чому їхні ідеї суперечать моральним чеснотам суспільства. Навіть казав, що випадало сидіти, але це вже був явний гон.

Я з жахом зрозумів, з якою публікою я спілкуюся на Інтернет-форумах. Відкрив для себе таємницю статистики їхніх голосувань, стабільності і єдності в своїх дурнуватих позиціях. Раніше я намагався переконувати, відправляючи повідомлення за повідомленням, вміло відбиваючись від їхніх аргументів. Але спілкуючись з такою “звєрюшкою” один на один, в живу, зрозумів - публіка кончєна. Хибна думка перебивається хибною думкою, і накладається на неї. Так будується картина світу через Інтернет. Все зрозуміло і немає жодних сумнівів. Немає сумнівів, що демократія - це свобода, релігія - це важіль контролю, ми всі - вільні, обираємо того чи іншого кандидата не через якісь там технології піару чи суму грошей, вкладених в цей піар, а через власні телевізійні спостереження та дослідження програм, рекламних листівок і біг-бордів кандидата. Муділа знає, хто розшифрував гени людини, і в пред’яву мого незнання поставив це мені, але сам, сука, не читав “Поколение ПИ” Пелевіна… І він робить якісь висновки!

Коли розмова знову торкнулася тероризму, він запитав, чи зміг би я вбити людину за її переконання. На що я з почуттям відповів „Так”, стискаючи кулак.

Пояснювати і дискутувати марно. Світ відкривається лише тоді, коли наносяться удари по печінці, тобі або комусь-іншому. Світ відкривається буйним і сміливим, відчайдушним і живим. Його можна відчути на дотик (наприклад мацаючи стінку в камері). Світ можна побачити, коли прищурюєш очі від яскравих променів сонця (вийшовши з підвалу КПЗ). Світ – це реальність.