24.11.2005 | Брат Вуйко
Господь осміяним бути не може
22 листопада 2005 року. В обідню перерву вийшов прогулятися до Маріїнського парку і потрапив на вул. Грушевського. Там побачив гурт молоді з дуже цікавими прапорами: Спаситель на червоному тлі. Я кохаюся в різній геральдиці і молодь виявилася вартісною. Я вирішив поспілкуватися і підійшов ближче. Не встигли перекинутися кількома фразами, як з’явилися люди, зодягнені в міліцейську форму. Поводилися дуже нахабно, від багатьох віддавало перегаром. Наш гурт оточили щільним колом, і ці невідомі нас утримували кількістю і масою дебелих тіл. При цьому використовувалася ненормативна лексика і неприховані залякування.
Згодом до них приєдналися бандити, зодягнені в форму спецпідрозділу «Беркут» і розпочався повний безпрєдєл. Мене так кинули на мікроавтобус, що я на мить втратив свідомість. Коли я підійшов до людини, одягненої в форму лейтенанта міліції, і попросив викликати швидку допомогу, той мене обматюкав і покликав двох бандитів-беркутів. Ті заламали мені руки і потягли до «автозаку».
До «автозаку» кинули як картоплю в льох. «Зак» їхав дуже довго. Привезли до Дарницького райвідділу. Приймали як фашистів. Я одразу викликав швидку і став вимагати телефонний дзвінок. Подзвонити не дали. Швидка приїхала за 4 години. Ті, що назвалися медиками, були швидше переодягненими мусорами. На їхніх обличчях чітко було видно петеушну освіту. Я не був банальним і послав їх якнайдалі. Вночі приїхала друга бригада і виявила у мене гіпертонічний криз. Заступник начальника райвідділу пообіцяв відвезти мене до лікарні. Проте збрехав, сучара. У мого брата Карпи був струс мозку і довідка із солідного інституту, але «ліпила» сказав, що довідка фальшива, а Карпа не помре.
Зранку мені знову стало погано. Я почав вимагати лікаря та начальство. Начальство, видно, десь бухало, а швидка приїхала ближче до обіду. Таке враження, що її викликали з Ефіопії. Медики довго мене слухали, зміряли тиск і дали укола. Мені стало ще гірше. Я зрозумів, що це була мусорська змова. Потім всіх знову закинули до «заку» і протримали там 4 години. Ми задубли як цуцики і стали очікувати смерті. Але машина заїхала на територію Печерського суду і ми почули голоси братів та сестер по Вірі. Вони довго стояли в очікуванні нас. На душі стало легше.
Потім мене повели до суду. Якесь миршаве намагалося читати мені мораль, але я просто послав його, як ранні християни. Суддя зблід і, поглянувши в мої чесні очі, зрозумів, що цього негідника жоден суд не врятує. Вибачився і попросив мене вийти з залу. Коли вийшов на двір, побачив Провідника і заспівав: „Я свободен! Словно птица в небесах…”
Форум
