Братство

30.01.2006 | Сестра Надія
Допінг

У кожного свій стимул до життя. Свій допінг. Алкоголь. Наркотики. Гроші. Мій допінг - небезпека.

Різдвяні канікули, сесія в Університеті. Життя зробилося усталеним, розміреним. Без особливих потрясінь. І ритм не такий шалений. Я навіть почала будувати плани на майбутнє. Що взагалі-то заборонено. Поїсти, поспати досхочу, прийняти душ, подивитися TV. Давно мріяла про таке. На душі - спокійно. Та сумно.

Заходжу на штаб. А тут.. Оголошено помаранчевий рівень небезпеки. Штаб на облоговому становищі. Намічаються погроми та арешти. На честь чого таке свято, ніхто сказати не може. Стискають плечима. Профілактика з боку влади, чи що.

Перша реакція на новини - прискорене серцебиття. Думка: "Так. Приїхали". Потім відчуваю, як обличчям розповзається усмішка. Примружившись, дивлюсь у вікно. На ворожий і прекрасний світ. Подивимось, хто кого.

Захід сонця цього вечора надзвичайно красивий. Зорі - надзвичайно яскраві. Чай більш духмяний, ніж був учора. Якось по-особливому затишно від того, що кохана людина поруч. Мене висмикнуто з усталеної буденності. Життю надано сенс. Небезпекою. Ризиком того, що все це може обірватися. Надано сенс… Фантазувати, уникати, боротися. Насолоджуватися кожною хвилиною. Тому що вона може бути останньою хвилиною свободи на найближчі кілька місяців.

Звісно, я ненормальна. Але мені подобається. Кажуть, що Революцію готують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами негідники. То ким краще бути? Романтиком чи негідником?