Братство

02.02.2006 | Газета „Маю право”
Дмитро Корчинський: “Нам потрібна свобода, а не федеративні колгоспи”

Дмитро Корчинський – один із найепатажніших політиків України. Серед його вчинків поїздка до ЦВК на бронетранспортері, участь у бойових діях у Чечні, Абхазії та Придністров’ї, поїздка та зникнення в Іраку. Громадяни вже звикли очікувати від цього політика інтригуючих кроків, а політики – остерігаються мати справу з непередбачуваним лідером БРАТСТВА.

“Газпром” та “Нафтогаз” заявили про закінчення “газової війни” між Україною та Росією. Чи справді “газова війна” закінчилася? Якщо так, то хто виграв?

Газові пригоди тільки починаються, оскільки ще не закінчені переговори. Далеко не остаточною є позиція Газпрому та ще не визріла українська реакція на підвищення цін на газ. Зокрема, як ми знаємо, власники металургійних заводів погрожують загальним страйком. Якщо їм вистачить духу, то сил напевно вистачить, щоб повалити владу в Україні існуючими ресурсами. Тобто, ми стоїмо тільки на початку пригод, а не в кінці. Тому поки що важко сказати, хто переміг. Можна лише констатувати: поки що потерпів поразку здоровий глузд.

Звертає на себе увагу ось що. Коли перед президентськими виборами була криза щодо Керченської протоки, то малоефективний і, як вважалося, проросійський Кучма, виграв інформаційну війну з Росією. А зараз нова, так би мовити, патріотична влада, вчисту програла інформаційну війну щодо газу.

Як на вашу думку варто було б діяти українській владі в даній ситуації, коли росіяни серед зими висувають жорсткі умови і навіть відключають газ?

Я думаю, що українській владі варто було б спитати поради у Кучми. Я далеко не прибічник екс-президента, але що робив Кучма? Фактично він поводив себе як католицькі місіонери та конкістадори в Америці в XVI столітті, які віддавали індіанцям брязкальця, а за це забирали золото. Кучма віддавав нашим братам-росіянам брязкальця за дешеві енергоносії. Брязкальця – це зовнішньополітичні речі, які вже давно вийшли з моди, але чомусь так цінуються росіянами позиція по НАТО, СОТ та Євросоюзу. Насправді все це міфи, які Кучма використовував для гри з росіянами. Теперішня влада використовує ці брязкальця щоб “замолажувати” власних виборців, тобто українців. Я вважаю, що росіяни хочуть від нас те, що цілком можна віддати, бо воно нам зовсім не потрібно.

За останній рік Україна зіпсувала зовнішньополітичні стосунки з Росією. Це можна було б зрозуміти, якби нам пояснили заради якої світлої мети і сяючих перспектив ми маємо насвинячити Росії (і це при тому, що серйозних сил і засобів для цього немає, а лише незначна комунально-кухонна возня). Але нам ніхто нічого так і не сказав. Можна не давати дикунам брязкальця, але для чого тоді очікувати від них дешевого золота. Можна дуже багато свинячити Росії, але чи варто тоді сподіватися на дешеві енергоносії.

Тобто, мені здається, що розмінною монетою мала б стати позиція по НАТО. Ну не хочуть росіяни, щоб ми вступали в НАТО у 2008 році, ми можемо й не вступати. Вступ до Північноатлантичного альянсу у 2008 році не хоче й більшість населення України. Зрештою, це абсолютно суперечить українським національним інтересам. Тобто, я пішов би шляхами, прокладеними Кучмою і Кравчуком.

Ви погоджуєтеся з реплікою Лукашенка про те, що Кучма дурив Москву щодо орієнтації на Захід задля отримання дешевих енергоносіїв?

Я б не сказав, що Кучма дурив Москву. Безумовно, що це була політика слабкості. Слабкі мають не надувати щоки, а намагатися вижити навіть при власній слабкості. Як тепер з’ясувалося, Кучма ефективно проводив політику слабкості. Безумовно, що всі схеми, які існували, були корупційні. Зрештою корупція – це останнє, що утримує суспільство від повного розвалу. Що нам з того, що на російському газі “нагрівали руки” якісь хлопці в Києві та Москві? Нехай американці переймаються корупцією в російських верхах.

Чому БРАТСТВА не буде у виборчому бюлетені 26 березня 2006 року?

Справа в тому, що ми домовилися про виборчий блок із Союзом анархістів України і навіть висунули спільний список. Але на Замковій горі, де ми проводили з’їзд, було дуже холодно, тому всі дуже замерзли. Ми змушені були розпалити багаття і за старовинним анархістським звичаєм випити горілки. Випили достатньо багато, після чого стало шкода грошей на заставу (500 тисяч гривень – І.Д.). Ми вирішили, що цей виноград ще зелений, і грошей у ЦВК не дали. Ну а від багаття було багато диму, так що все закінчилося пожежними машинами.

А коли ж виноград доспіє? Чи позиція лисиці, яка постійно говорить про зелений виноград, вигідніша?

Приходити до влади внаслідок демократичних виборів – це поганий смак. І для анархістів, і для православних.

Який післявиборчий пасьянс складеться у Верховній Раді? Хто отримає контрольний пакет?

Контрольного пакету явно ніхто не отримає, тому легка політична істерика буде продовжуватися весь час. Україна вступила в довгу смугу каламуті, звичайно української. І власне кажучи, оця політична каламуть, взаємне інтригування при відсутності переважаючого впливу і є виразом нашої національної душі в політиці. До цього треба звикнути, бо це є форма нашого політичного існування.

Чи не призведе конституційна реформа до дестабілізації в країні, про що застерігають деякі політики?

Ні до якої дестабілізації ця “тусня” між фракціями не призведе. Процеси, які відбуваються всередині влади, ніяк не впливають на ситуацію в країні. Адже тролейбуси їздять завдяки принципу електродинаміки, а не роботі уряду. Коли під час помаранчевих подій два місяці уряд і основні органи влади не працювали, оскільки вони були заблоковані, це ніяк не вплинуло на основні економічні показники країни. Але наступні місяці інтенсивної роботи всіх органів влади сильно погіршили стан національної економіки. Тобто коли влада зайнята розборками між собою, вона менше займається економікою країни. Чим більше політика існує сама для себе, тим краще. Те, що політики між собою гризтимуться, для країни не матиме значення. Зрештою, сьогодні вечірні новини для багатьох українських сімей замінили латиноамериканські серіали, де Дон Дієго нарешті перестає підозрювати Дона Педро в тому, що останній хотів звабити Донну Марію. У латиноамериканському серіалі потік пригод не має припинятися ніколи, а тому вони виконують ту саму функцію, що й вечірні новини про політичні баталії. Так має бути і далі.

Тобто, БРАТСТВО байдуже до конституційної реформи?

Ні для нас, ні для громадян реформа не має ніякого значення. Якщо ми згадаємо останні сім років історії України, то у нас відбувається постійна політична смута чи то в парламенті, чи то між парламентом і президентом. Після конституційної реформи все це продовжуватиметься й надалі, тільки в дещо інших процедурних формах. Конституційна реформа – це справа процедури. Зрештою, в цьому й полягає суть демократії: суперечки навколо процедури та використання процедур для суперечок.

Весною 2005 року ви разом із Наталією Вітренко і Тарасом Чорноволом заявили про формування “народної опозиції”. Восени ви заявили про готовність очолити опозицію за 20 мільйонів доларів. Ви серйозно розраховували очолити опозицію, чи це була звичайна політична возня?

Ми дійсно зробили дуже багато, щоб створити в Україні об’єднану опозицію. Спочатку були ілюзії, що це вдасться, позаяк всі потенційні опозиціонери (колишні чиновники і бізнесмени, які опинилися не при ділах), були сильно налякані. У нас були великі сподівання на Генеральну прокуратуру, тому що як правило після бесід в цій установі втрачалися ілюзії потенційних вождів опозиції. На жаль, Генпрокуратура недопрацювала, а тому перший переляк пройшов і об’єднаної опозиції створити не вдалося. Більшість наших потенційних союзників зайнялася тим, чим вони постійно займалися і до цього налагоджували контакти з владою і спробували домовитися. Тобто, опозиція йшла на владу не з мечем, а зі столом для переговорів. Тому ми виявилися зайвими.

На київському рівні будете боротися за крісло мера?

Я ніколи не мріяв бути чиновником, тому не буду балотуватися на посаду мера.

А кого підтримуєте?

Поки що ми не підтримуємо нікого. Я думаю, що ми можемо свою непідтримку дорожче продавати, ніж підтримку. Колись у газеті „БРАТСТВО” ми подавали об’яву: “На цьому місці може бути ваша реклама. А може і не бути. Але це буде коштувати вдвічі дорожче”.

Перед Помаранчевою революцією ви презентували книгу “Революція от кутюр”. Чи передбачали ви революційні події?

Ми постійно наголошували деяким можновладцям, що багато чого буде вирішувати “вулиця”. Тому не можна допустити ситуації, що “вулиці” буде протистояти антинародний режим. “Вулиці” може протистояти лише інша “вулиця”, а влада не повинна допускати безпорядків. Режим Кучми можна назвати неефективним, оскільки він настільки зневажав власний народ, що не вірив, що справа може дійти до таких подій. А воно все-таки дійшло. І це було очевидним для всіх, хто знав про новітній досвід “оксамитових” революцій Сербії та Грузії.

Чи намагалися ви використати цю ситуацію на свою користь чи це була завідомо програшна ситуація?

Нажаль, це було неможливо, бо балом правили птахи не нашого польоту. Під час помаранчевих подій я розмовляв з багатьма людьми, з боку Кучми і Януковича стосовно організації протидії помаранчевому фестивалю. Тобто, ми могли зібрати достатньо багато публіки, наприклад, з метою деблокади урядового кварталу. Але вони перелякалися таких пропозицій більше, ніж помаранчевих. Коли я побачив, що мене бояться більше за помаранчевих, я розслабився і одержав задоволення поряд з телевізором.

Чи відбулися в країні суттєві зміни після президентських виборів?

Ми не помітили суттєвих змін. Нас саджали у в’язниці як при Кучмі, так і при Ющенку. Економічної свободи як не було, так і не має. Нікуди не зник судовий і міліцейський безпредєл. Які ж зміни відбулися? Окрім погіршення темпів економічного зростання внаслідок приходу до влади більш лицемірної команди більше ніяких змін немає. Якщо раніше загально розповсюдженою та загально допустимою слабкістю була корупція, то зараз такою слабкістю стала зрада батьківщини та шпигунство.

Якщо в Росії найбільш епатажним політиком є Жириновський, то в Україні ви поза конкуренцією. Як Вам вдається постійно імпровізувати?

Мені легко це робити, тому що я ніколи не сприймав політику всерйоз. Це допомагає зберігати здоровий глузд. Ви не повірите, але будь-яка людина, яка починає балотуватися на посаду, втрачає відчуття реальності. Я спілкувався з багатьма кандидатами в президенти України, і всі вони вірили у свій вихід до другого туру.

Вони не брехали?

Вони абсолютно не брехали. Їхні очі фанатично світилися, і вони щиро вірили в це діло. Ви просто не уявляєте, які зміни відбуваються у свідомості людини, яка балотується. Із усіх кандидатів, мабуть, тільки я вважав, що мої шанси увійти в другий тур не такі вже й великі. Тому міг дозволити собі робити тільки те, що було цікаво і весело. Я хотів сподобатися лише своїм хлопцям, а не витрачати зусилля на те, аби сподобатися виборцю.

Певний час Ви намагалися створювати профспілки. Наскільки реально можна з допомогою тредюніозма досягти впливу на владу?

Для нас була і залишається актуальною боротьба так званих комунальних профспілок, яку ми вели, і в якій вже маємо достатньо великі досягнення. До сьогоднішнього дня профспілкові методи прямої громадської дії в Україні були неефективними. Не вдалося організувати в Україні жодного нормального страйку. Усі страйки організовувалися власниками підприємств, дирекцією ринків, а не профспілками. Страйковий рух в промисловості можливий тільки на підйомі виробництва, а не на спаді. Хоча “вулиця” в Україні останнім часом активізувалася: дуже багато людей зрозуміли, що бунтувати вигідно, корисно, почесно і весело. Це те, що нам підходить.

БРАТСТВО не має чіткої програми – тут і анархізм, і православ’я. Що ж все-таки є основою вашої ідеології?

Якщо одні організації будуються на програмі, то інші на принципах. БРАТСТВО будується на принципах. Насправді, поняття важливіші, ніж цілі. Важливо не куди, а звідки ми йдемо. Ми вважаємо, що суспільство має будуватися навколо сакральних, а не світських інститутів. У БРАТСТВА є кілька дуже простих принципів, які виходять ще з первісного християнства – літургії, солідарності, взаємопідтримки, сміливості (аж до зухвалості) та відданості. У БРАТСТВІ не може перебувати людина, яка не боїться показати власного страху. Це надзвичайно прості, азбучні принципи, але їх завжди важко дотримуватися.

Ви виступаєте за створення православної України. Чи не призведе це до створення фундаменталістської держави на зразок Ірану?

Це не буде фундаменталістська держава, тому що в цивілізованому світі держави виходять із моди. Християнство за своєю суттю антибюрократичне, тому воно має призвести до створення фундаменталістського суспільства.

Ви проповідуєте перетворення України у федеративну державу із восьми земель. А чи не загрожує це сепаратизмом?

Зараз ми не виступаємо за створення федеративної держави, оскільки ця ідея пропагується регіональними олігархами і бюрократичними угрупованнями. Замість одного сильного центру олігархи і бюрократи хочуть створити декілька центрів, де вони будуть хазяями. Насправді нам потрібно не вісім суб’єктів федерації, а 8 тисяч суб’єктів федерації – це те, що не призведе до розвалу України і забезпечить свободу громадян. Буде правильним, коли кожне село стане суб’єктом федерації. Нам потрібна свобода, а не федеративні колгоспи.

Ви виступаєте проти західної орієнтації України. Але ж російський вплив також не завжди позитивний. Інша справа, що він слабший…

Якби Росія була сильною, то ми не виступали б за слов’янську єдність. Саме слабкість Росії відкриває великі перспективи для скоординованих дій.

Якщо у Криму виникне воєнний конфлікт через маяки, БРАТСТВО візьме в ньому участь?

Ми обов’язково братимемо участь у будь-якому воєнному конфлікті.

На чиєму боці?

На власному. Клаузевіц сказав: коли доходить до окупації, то рух спротиву перш за все має відстріляти власних чиновників, а потім братися за окупантів.

Тобто, спочатку ви будете на російському боці, а потім на українському?

Ми завжди на українському боці.

Ви були в Придністров’ї, Абхазії, Чечні і навіть Іраку. Що ви там відстоювали? Національні інтереси? Якщо так, то чи може недержавна організація на серйозному рівні відстоювати національні інтереси?

Ніяких національних інтересів держави відстоювати не можуть. Держави відстоюють лише інтереси бюрократії. Чиновник у сьогоднішньому світі є просто працівником бюрократичного інтернаціоналу, адже бюрократія – це національність, лише загальносвітова. Сьогодні всі національні справи мають лежати на плечах недержавних організацій, братств, союзів, релігійних громад. Жодна мусульманська держава не є суттєвим чинником світової політики, а натомість таким виступає ісламістська спільнота (конгломерат організацій).

Ваші плани на цей рік? Чим здивуєте людей?

Ми не збираємося дивувати людей, оскільки відходимо від симулятивної політики і загальної пропаганди. Нас дедалі більше цікавить внутрішнє життя БРАТСТВА. Тобто, ми творимо своє власне первинне суспільство. Єдині наші вимога і прохання до суспільства: не заважайте нам жити. Ми все робимо, щоб витягнути наших хлопців із в’язниці. Це має і загальнонаціональне значення: якщо ми зможемо захистити своїх людей від міліцейського і судового безпредєла, то це зможуть зробити й інші. А зараз ми всі беззахисні.

Чи не “вдариться” БРАТСТВО в дзен-буддизм, створюючи свій мікросвіт у віддалених місцях Карпат чи Криму.

У глобалізованому світі не залишилося пустель, де можна сховатися. Більше того, весь світ є пустелею, тому тікати немає куди. Ми змушені рятуватися в столиці, створюючи свій скит на розі вулиць Шовковичної і Грушевського.

Тобто, БРАТСТВО полишає політику і йде в культурну сферу?

В юності я мав багато справ з вибуховими речовинами, тому можу сказати: культура має значно більший підривний потенціал, ніж будь-яка бомба. Свого часу Микола Бердяєв сказав, що російську революцію зробили Гоголь, Достоєвський і Лев Толстой. Замітьте, не Троцький, не Ленін і не Сталін. Бердяєв мав рацію. Політика у традиційному значенні (вибори, діяльність парламентських фракцій і політичних партій) скрізь виходить з моди. Настає інший світ, який творитимуть релігії. Революційне православ’я, яким ми зараз займаємося, призведе до значно більших змін у світі, ніж будь-які політичні спроби.

Але ж християнство давно втратило свій революційний потенціал, перетворившись на консервативну силу суспільства…

Наш християнський Бог знає, як виходити з могили. І з цієї могили, безумовно, церква вийде вже найближчим часом. Подобається це нам чи ні, але зараз ми живемо в епоху ісламської революції. Як показує попередня практика, протидіяти революції неможливо. Всі спроби протидіяти буржуазним і національним революціям закінчилися поразкою. Неможливо протидіяти ісламській революції тими методами, якими намагаються це робити американці. Впоратися з пророком Мохамедом може лише Ісус Христос. Мова йде не про православну чи світську Україну, а якою буде Європа православною чи ісламською.

Чи варто очікувати глобальної війни між православ’ям та ісламом?

Можливо й варто, але православ’я переможе.

Ексклюзивне інтерв’ю Інтерв’ю взяв Іван Данюк